Прихована небезпека внутрішніх паразитів: ЦЕСТОДИ у собак і котів
Цестоди (стьожкові глисти) – це ті внутрішні паразити, про яких ми часто забуваємо, але робити цього не слід. Вони можуть завдавати проблем не лише нашим собакам і котам, а й заражати людей. Саме тому так важлива регулярна профілактика для наших домашніх улюбленців, адаптована до їхнього способу життя та ризику контакту з інфекцією.
Який тип цестод становить найбільшу небезпеку для людей? Як тварини та люди заражаються? На що слід звертати увагу у разі інфекції? Розглянемо це докладніше.
Інфекція собачою цестодою (Echinococcus granulosus)
Ця хвороба найчастіше трапляється в регіонах, де собаки виконують роль пастуших тварин. Проміжними господарями є вівці, кози та інші жуйні тварини, які заражаються, поїдаючи яйця цестод із забрудненою їжею або водою. Ці яйця потрапляють у довкілля через фекалії інфікованих собак і можуть виживати там кілька років.
Собака заражається, поїдаючи сирі органи (субпродукти) інфікованих тварин. Зазвичай у собак немає видимих ознак, тому інфекцію легко пропустити.
Люди заражаються, проковтнувши яйця цестод через погано вимиті овочі або ягоди, забруднену воду чи немиті руки. Яйця можуть також переноситися з шерсті інфікованої собаки. У людському організмі паразит утворює повільно зростаючу кісту, найчастіше в печінці або легенях. Симптоми можуть не проявлятися місяцями або навіть роками й включати біль у животі, здуття, кашель, нудоту або утруднене дихання.
Ехінококова інфекція (Echinococcus multilocularis)
Це одна з найнебезпечніших паразитарних інфекцій, яку люди можуть отримати від собак. Хоча головними носіями є лисиці, собаки також можуть заражатися. У Словенії майже третина досліджених лисиць виявилася інфікованою. Лисиці виділяють яйця зі своїми фекаліями; вони надзвичайно стійкі та довго зберігаються в довкіллі. Інфікуватися можуть дрібні гризуни, що означає, що собаки та коти можуть заражатися, поїдаючи їх. Інфіковані собаки зазвичай не проявляють симптомів, що ускладнює діагностику.
Люди заражаються, проковтнувши яйця – наприклад, через забруднені овочі, дикі ягоди, немиті руки або контакт із забрудненим ґрунтом. Яйця можуть також перебувати на шерсті собаки, особливо якщо вона каталася у фекаліях інших тварин.
Хвороба розвивається дуже повільно – часто до 15 років. Протягом цього часу поступово формуються кісти в печінці, а якщо інфекцію не лікувати, це може призвести до печінкової недостатності. Лікування складне і тривале, часто потребує хірургічного втручання та тривалого прийому ліків.
Профілактика – ключ до безпеки
Обидва види цестоди (собача і лисича) присутні в Словенії. Тому профілактика є життєво необхідною: регулярна дегельмінтизація, дотримання гігієни рук, ретельне миття овочів і дикої ягоди, а також уникання контакту з фекаліями на вулиці. У зонах підвищеного ризику рекомендації передбачають щомісячну профілактику препаратами, що містять празиквантел (наприклад, Мілпразон Плюс або Дехінел).
До групи підвищеного ризику належать собаки, які:
- Мають вільний доступ на вулицю
- Полюють на гризунів
- Поїдають сирі субпродукти
- Поїдають фекалії інших тварин
- Катаються у фекаліях
- Виконують роль пастуших або мисливських собак
- Поїдають органічні відходи
- Перебувають у районах із високою присутністю лисиць
